Питання, пов'язані з договором позики, висвітлюються у главі 71 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ). «За договором позики одна сторона (позикода­вець) передає у власність другій стороні (позичаль­никові) грошові кошти або інші речі, визначені родо­вими ознаками, а пози­чальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (ч. 1ст. 1046 ЦКУ).

Договір укладається шля­хом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір та прийняття пропо­зиції (акцепту) другою стороною. Пропозиція ук­ласти договір повинна містити всі істотні його умови (тобто ті, без яких договір не може вважати­ся укладеним узагалі).

Цей договір набуває чинності тіль­ки після передачі майна (грошей). 

На підтвердження укладення договору позики та його умов мо­же бути представлена розписка по­зичальника або інший документ, що посвідчує передання йому позико­давцем визначеної грошової суми.

Договір позики повинен уклада­ється в письмовій формі тоді, коли його сума не менш як у десять разів переви­щує встановлений зако­ном розмір неоподаткову­ваного мінімуму доходів громадян (зараз це 170 гривень), а у випадках, коли позикодавцем є юри­дична особа, — незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦКУ).

Закон не вимагає нота­ріального посвідчення до­говору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї з сторін він може бути нотаріально посвідчений. 

Згідно з ст. 532 ЦКУ, якщо місце виконання грошо­вого зобов'язання не встановлене в договорі, виконання проводиться за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем виступає юридична осо­ба, — то за її місцезнаход­женням на момент виник­нення зобов'язання.

Грошове зобов'язання за договором позики має бути виконане у гривнях. Однак, за згодою сторін в договорі може бути визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті (ч.2 ст. 524 ЦКУ).  

Якщо у договорі не встановлений строк повернен­ня позики, то позичальник має повернути борг протягом 30 днів від дня пред'явлення вимоги по­зикодавцем (ст. 1049 ЦКУ). Хоча сторони за погодженням можуть на свій розсуд встановлюва­ти в договорі інші умови повернення позики. Зокрема договір може перед­бачати повернення коштів частинами (в розстрочку).

 Прийнявши виконання зобов'язання, на вимогу боржника (позичальни­ка), кредитор (позикода­вець) має видати йому розписку про одержання боргу. Якщо боржник видав  кредиторові борговий документ, креди­тор, приймаючи виконан­ня зобов'язання, має по­вернути його боржникові. У разі неможливості зро­бити це кредитор має заз­начити в розписці, яку він видає.

 Якщо позичальник вчасно не повернув борг, то він зо­бов'язаний його сплатити з урахуванням встановле­ного індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, як­що інший розмір відсотків не встановлений догово­ром або законом (ч. 1 ст. 1050, ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

із звернень громадян

Мій знайо­мий просить позичити йо­му певну суму.   Чи вправі я вимагати від нього сплати процентів за позичені кошти?  Чи необхідно їх розмір визначати у договорі позики?

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазвичай, розмір та порядок сплати процентів прямо встановлюється у договорі позики.  При цьому проценти за договором позики можуть виплачуватись лише у грошовій формі.

Розмір договірних про­центів, якщо він встановлю­ється сторонами договору, цивільним законодавством не обмежується, проте вони не повинні бути надто завищеними,  адже існує ймовірність надалі визнання цього догово­ру недійсним як такого, що укладений на вкрай невигід­них умовах під впливом тяж­кої обставини (ст. 233 ЦКУ). 

 У договорі може бути передбачено як певну періодичність сплати процен­тів (щомісячну, піврічну, річ­ну тощо), так і одноразову їх виплату. Якщо ж у договорі позики відсутня умова щодо певної періодичності виплати процентів, то вони сплачу­ються щомісяця до дня по­вернення суми позики.

Однак, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1048 ЦКУ  договір позики вва­жається безоплатним (тобто вимагати сплати процентів за ним не можна) у разі його укладання між фізичними особами на суму, яка не пе­ревищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (зараз це 850 гривень), за умови, що укладення такого договору не пов'язане із здій­сненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін.

 Отже, враховуючи вище викладене, Ваш договір позики може бути як безоплатним, так і оплатним.