За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» ( ч.1 ст.1046 ЦК України).
Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним. Він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов'язки покладені лише на позичальника і у визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним, так і безоплатним. Суб'єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи. Боржника за договором позики називають позичальником, а кредитора — позикодавцем.
Відмінності між договором позики та кредитним договором в основному полягають у тому, що кредитором за кредитним договором є банки та інші фінансові установи, а позикодавцями за договором позики можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи.
Договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір та прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти договір повинна містити всі істотні його умови (тобто ті, без яких договір не може вважатися укладеним узагалі) та виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі тільки якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638).
Договір позики може бути укладений як в усній, так і в письмовій формі. В Цивільному кодексі зазначено, що він укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України).
Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї з сторін він може бути нотаріально посвідчений. Під час посвідчення договору в державній нотаріальній конторі потрібно сплатити державне мито у розмірі, визначеному Декретом Кабінету Міністрів від 21.01.1993 «Про державне мито», а під час посвідчення договору приватним нотаріусом справляється плата, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою (стаття 31 Закону «Про нотаріат»).
В договорі можуть передбачатися місце і час повернення позики, особа, якій необхідно повернути позику. Згідно з ст. 532 ЦК України, якщо місце виконання грошового зобов'язання не встановлене в договорі, виконання проводиться за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем виступає юридична особа, — то за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор (позикодавець) на час виконання зобов'язання змінив. місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника (позичальника), зобов'язання виконується за цим новим місцем з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.
Грошове зобов'язання за договором позики має бути виконане у гривнях.
За згодою сторін в договорі може бути визначений грошовий еквівалент в іноземній валюті. Тоді сума; що підлягає сплаті, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлено договором або законом.
Якщо в договорі не встановлений строк повернення позики, то позичальник має повернути борг протягом 30 днів від дня пред'явлення вимоги позикодавцем (ст. 1049. ЦК України). Хоча сторони за погодженням можуть на свій розсуд встановлювати в договорі інші умови повернення позики. Та¬кож договір може передбачати виконання договору частинами (в розстрочку).
Боржник (позичальник) зобов'язаний виконати свій обов'язок з повернення позики, а кредитор (позикодавець) — прийняти виконання особисто або на умовах, встановлених договором.
Позичальник може повернути борг шляхом внесення належних грошей (цінних паперів) у депозит нотаріуса в таких випадках: якщо позикодавець відсутній у місці ви-конання зобов'язання або він ухиляється від прийняття боргу; якщо відсутній представник недієздатного кредитора. Про внесення боргу у депозит нотаріус повідомляє кредитора.
Прийнявши виконання зобов'язання, на вимогу боржника (позичальника), кредитор (позикодавець) має видати йому розписку про одержання боргу. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, має повернути його боржникові. У разі неможливості зробити це кредитор має зазначити в розписці, яку він видає.
У разі невиконання боргового зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Так, якщо позичальник вчасно не повернув борг, то він зобов'язаний його сплатити з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 1050, ч.2 ст. 625 ЦК України).
Якщо договором позики передбачено повернення боргу частинами (в розстрочку), а позичальник порушить встановлений термін, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, і належних йому відсотків (ч.2 ст. 1050).
У разі смерті позичальника позикодавець має протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.