Відповідно до ст. 179 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) за бажанням працюючої жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку. Якщо жінка перебуває у згаданій відпустці, вона у будь-який час може вийти на роботу.
Згідно із ч. 8 ст. 179 КЗпП за бажанням жінки у період перебування її у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за нею зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Закон не визначає, де саме жінка має право працювати на умовах неповного робочого дня — на підприємстві, з яким вона перебуває у трудових відносинах, чи на іншому підприємстві. Отже, жінка або інша зазначена особа має право працювати і на тому ж, і на іншому підприємстві. Згідно з вимогами ч. 3 ст. 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Тому жінка яка доглядає за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і працює на умовах неповного робочого часу, має право на одержання щорічної відпустки, при цьому одержуючи допомогу по догляду за дитиною. Це випливає із загальних правил про право працівників на одержання відпусток.
Згідно зі ст. 184 КЗпП забороняється звільняти у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників жінок, які мають дітей віком до 3 років та дітей віком до 6 років (якщо дитина потребує домашнього догляду за медичним висновком), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. Звільнення таких жінок (які перебувають у відпустці або які працюють) допускається тільки у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, де працює жінка, з обов'язковим їх працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування здійснюється також у випадках звільнення жінок після закінчення строкового трудового договору.
Названі категорії жінок не можуть бути звільнені не лише з підстав, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП, але й за іншими підставами, які кваліфікуються, як звільнення (ро­зірвання) трудового договору з ініціативи власника.
Питання вивільнення жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною може розглядатися тільки після закінчення цієї відпустки або коли дитині виповниться 3 роки (6 років — якщо дитина потребує домашнього догляду за медичним висновком) у випадку якщо жінка працює, або коли дитині виповниться 14 років, якщо у дитини мати є одинокою, та у загальному порядку, а саме ст. 42 КЗпП встановлено наступне.
Якщо на підприємстві є скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
сімейним — при наявності 2 і більше утриманців (в т. ч. дітей);
особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціаль­них учбових закладах без відриву від виробництва;
учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання.