ПРО ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ ФЕРМЕРСЬКИМИ ГОСПОДАРСТВАМИ - 5 Січня 2011 - Юридична правова допомога
"ТВОЄ ПРАВО" - фахові юридичні консультації -

захисти себе!

Меню сайту
Категорії розділу
Кримінальне право [18]
Житлове право [45]
Земельні правовідносини [14]
Сімейне право [18]
Адміністративне право [32]
Соціальне забезпечення [45]
Спадкове право [16]
Трудове право [54]
Поради юриста [42]
Пошук
Реклама
Головна » 2011 » Січень » 5 » ПРО ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ ФЕРМЕРСЬКИМИ ГОСПОДАРСТВАМИ

19:13
ПРО ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ ФЕРМЕРСЬКИМИ ГОСПОДАРСТВАМИ
ПРО ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ ФЕРМЕРСЬКИМИ ГОСПОДАРСТВАМИ

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією, Земельним кодексом, Законом № 973-ІУ та іншими нормативно-правовими актами України.
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Фермерське господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, що знаходяться на земельній ділянці, відповідно до законодавства України.
Вищезазначене господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати воно покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством, самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних.
Таке господарство веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи і подає до відповідних органів фінансову звітність, статистичну інформацію та інші дані, встановлені законодавством України.
Оподаткування фермерського господарства здійснюється у порядку, встановленому законодавством України.
При використанні земельної ділянки для ведення фермерського господарства таке господарство може перебувати на загальній системі оподаткування і сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) до бюджетів, визначених Законом № 1251-ХІІ.
Фермерське господарство може використовувати спрощену систему оподаткування, тобто перейти на спрощену систему оподаткування та сплачувати єдиний податок відповідно до Указу № 727/98. При цьому згідно з п.6 цього Указу суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема збору на спеціальне використання природних ресурсів.
Крім того, таке господарство може обрати сплату податків у вигляді фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП).
Так, відповідно до ст. 1 Закону № 320-ХІУ ФСП сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне водокористування.
Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом № 1251-ХІІ, сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.
Розглянемо порядок сплати ресурсних платежів та плати за землю фермерськими господарствами.
Наприклад, фермерське господарство перебуває на загальній системі оподаткування, має на балансі автомобільну мийку та кафе, при цьому використовує воду понад установлений ліміт
Виникає запитання: як справляється збір за спеціальне використання водних ресурсів у разі понадлімітного використання води?
У цьому випадку слід розпочати з того, що відповідно до п. 3 Порядку № 1494 та п. 2.1 Інструкції № 231 платниками збору є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.
Згідно зі ст. 49 Водного кодексу спеціальне водокористування є платним і здійснюється на підставі дозволу.
Відповідно до п. 3.1 Інструкції № 231 водокористувачі, які здійснюють забір води з водного об'єкта або використовують в установленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, повинні мати дозволи на спеціальне водокористування або договори на поставку води. Водокористувачам згідно з нормами Порядку № 321 видаються дозволи на спеціальне водокористування, в яких зазначаються, зокрема, ліміти забору води, використання води та скидання забруднюючих речовин.
Пунктом 5 Порядку № 1494 та п. 4.1 інструкції № 231 визначено, що об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
При цьому при використанні водокористувачами води водночас для власних потреб і потреб об'єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства (за винятком обсягу води, переданої населенню), підсобного сільського і рибного господарства або інших, допоміжних служб збори до бюджетів вносять за всю фактично використану воду з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання (п. 4.5 Інструкції № 231).
Обсяг використаної води визначається водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів. У разі відсутності вимірювальних приладів як виняток обсяг використаної води визначається за технологічними даними (трива-лість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрати електроенергії, пропускна спроможність водопровідних труб за одиницю часу тощо) відповідно до п. 4.6 Інструкції № 231.
У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання водних ресурсів збір за спеціальне використання цих ресурсів обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі виходячи з обсягів використаної води понад ліміт, нормативів збору та коефіцієнтів (п. 6.5 Інструкції № 231).
За понадлімітне використання водних ресурсів збір обчислюють за кожним джерелом водопостачання окремо згідно з установленими нормативами збору та коефіцієнтів (абзац другий п. 6.3 Інструкції № 231).
Відповідно до абзаців першого та другого п. 7.9 цієї Інструкції збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та їх понадлімітне використання зараховується платниками в розмірі 100% до Держбюджету України за місцем їх податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби). Збір за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення та їх понадлімітне використання зараховується платниками за місцем їх податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби) в розмірі 100% до бюджетів територіальних громад.
У разі якщо фермерське господарство займається вирощуванням та переробкою сільськогосподарської продукції, експлуатуючи у своїй діяльності трактори, комбайни та інші механізми, виникає таке запитання: чи потрібно господарству сплачувати збір за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин?
Відповідно до п. 2.1 Інструкції № 162/379 платниками збору за забруднення навколишнього природного середовища є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (пред-ставницькі) функції щодо таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.
Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення.
Об'єктом обчислення збору для пересувних джерел забруднення є обсяги фактично використаних видів пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини (п. 3.1 Інструкції № 162/379).
Отже, фермерське господарство є платником збору за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин всіма видами пересувних джерел забруднення, у тому числі за викиди, здійснені сільськогосподарською технікою.
Однією з умов існування фермерського господарства є переробка та реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих йому для ведення фермерського господарства. Виникає запитання: чи є фермерське господарство платником земельного податку?
Слід зазначити, що справляння плати за землю в Україні здійснюється відповідно до Закону України № 2535-ХІІ, яким встановлено ставки земельного податку, порядок обчислення та сплати плати за землю, а також пільги щодо оподаткування землі.
Ставки земельного податку встановлено зазначеним Законом для окремих категорій земель та суб'єктів господарювання.
Так, для сільськогосподарських угідь ставки земельного податку визначено частиною першою ст. 6 Закону № 2535-ХІІ, тобто з одного гектара сільськогосподарських угідь вони встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1; для багаторічних насаджень — 0,03.
За сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною першою вищезазначеної статті Закону № 2535-ХІІ.
Ставки земельного податку у межах населених пунктів визначено ст. 7 цього Закону залежно від того, проведено нормативну грошову оцінку такого населеного пункту чи ні. Відповідно до частини першої цієї статті ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, визначено у розмірі 1% від їх грошової оцінки з врахуванням індексації (за винятком сільськогосподарських угідь). Частиною другою ст. 7 цього Закону визначено ставки земельного податку для населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, у гривнях за 1 м2 за відповідними групами населених пунктів. .
Крім цього, податок за земельні ділянки в межах населених пунктів, зайняті житловим фондом, а також надані для потреб сільськогосподарського виробництва, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3% від суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої ст. 7 Закону № 2535-ХІІ.
Слід мати на увазі, що при оподаткуванні земель сільськогосподарського призначення необхідно обов'язково враховувати розмежування земель цієї категорії за даними державного земельного кадастру, який є підставою для нарахування земельного податку (потрібно мати підтвердження від землевпорядних органів, які саме землі є сільськогосподарськими угіддями, а які не належать до таких).
Отже, за сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони відносяться, земельний податок справляється згідно з вищенаведеними ставками. Тобто за сільськогосподарські угіддя, незалежно від того, де вони розташовані, в межах населеного пункту чи за його межами, податок справляється за ставками, встановленими для оподаткування сільськогосподарських угідь.
Щодо пільгового оподаткування земель фермерських господарств у 2010 р. то слід зазначити, що пільги зі сплати земельного податку встановлюються Законом № 2535-ХІІ.
Так, відповідно до частини другої ст. 12 зазначеного Закону не справляється плата за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень.
Від сплати земельного податку також звільняються новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах — п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність відповідно до п. 25 частини першої ст. 12 Закону № 2535-ХІІ.
Водночас Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, міським, селищним та сільським радам надано право встановлювати пільги щодо плати за землю, а саме: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку за рахунок коштів, що зараховуються до їх бюджетів.

Категорія: Земельні правовідносини | Переглядів: 5200 | Додав: ВКарпатах | Теги: податки фермерам, фермери плата за землю | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Січень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Друзі сайту
отдых в Сходнице
Статистика

каталог сайтів

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Реклама
З питань
розміщення реклами
звертайся
за тел. 063 61 21 545
Copyright "Твоє право" © 2016. При копіюванні матеріалу гіперпосилання на сайт pravnik.at.ua обов'язкове. Хостинг від uCoz