І. Поняття і сутність самочинного (самовільного) будівництва
В сучасній правовій системі України вживається два терміни: самовільне будівництво і самочинне будівництво. Другий із названих термінів введено в обіг з набранням чинності Цивільним кодексом (далі: ЦК) України [1], однак існують вони паралельно і позначають одне і те ж явище. Зокрема, в тексті Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна [2] слово "самовільне" в усіх відмінках та числах замінено словом “самочинне” у відповідному відмінку і числі згідно з Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства N 42 від 08.02.2006 року [3]. В деяких нормативно-правових актах такого приведення термінології у відповідність до ЦК України не здійснено, але вони також регулюють відносини з приводу самочинного будівництва.
Відповідно до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Згідно ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил [1].
Як зазначено у Постанові Вищого Господарського Суду України від 14.03.2007 року у справі N 11/510-05, вказана норма (ч. 1 ст. 376 ЦК України) стосується лише нерухомого майна [4]. В силу ч. 1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення [1].
В частині вище поданої норми – ч. 1 ст. 376 ЦК України - дублює вказане визначення і ч. 10 ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій», згідно якої здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством [5].
За аналогією виконання підготовчих робіт без дозволу на виконання підготовчих робіт або виконання підготовчих робіт, не передбачених зазначеним дозволом, вважається самочинним будівництвом з відповідними наслідками в частині застосування штрафних санкцій.
Також один із випадків, коли будівництво є самочинним, визначає Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затверджене Наказом Держбуду України від 05.12.2000 N 273 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2000 р. за N 945/5166. Згідно п.п. 3.2, 3.13 вказаного Положення, Інспекція держархбудконтролю зобов’язана у термін, що не перевищує одного місяця, розглянути подані забудовником (замовником) документи і прийняти рішення про надання дозволу на виконання будівельних робіт та видати його або надати обгрунтовану відмову (для індивідуальних забудовників цей термін не перевищує 15 днів); подовження терміну дії дозволу здійснюється на підставі листа забудовника (замовника), у якому надається перелік виконаних на об’єкті містобудування робіт, зазначаються відповідальні за здійснення будівельних робіт інженерно-технічні працівники будівельної організації, працівники, що здійснюють технічний та авторський нагляд. Якщо дозвіл на виконання будівельних робіт не було завчасно продовжено після закінчення його терміну, то будівництво вважається самовільним.
Вище зазначене Положення містить також перелік будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл. Такими роботами, згідно п.п. 4.1 – 4.10 Положення, є: поточний ремонт будівель та споруд без зміни призначення приміщень; капітальний ремонт та реконструкція повітряних лінійних електромереж; відновлення просілого або влаштування нового мостіння навкруги будівлі з метою охорони грунту під фундаментами від розмивання або перезволоження; захист мереж від електрокорозії; відновлення або улаштування нових тротуарів; відновлення або улаштування нових прибудинкових проїзних доріг; улаштування дитячих майданчиків, майданчиків для відпочинку людей, озеленення прибудинкової території; будівництво спортивних майданчиків у дворах, а також у межах мікрорайонів; улаштування декоративної огорожі висотою до 1 метра навколо майданчиків літніх кафе (літні майданчики для торгівлі і обслуговування населення без навісів); тимчасові будівлі та споруди, зведення яких не потребує виконання робіт з улаштування фундаментів; проведення робіт, пов’язаних із ліквідацією аварій (обрушень) та відновленням функціонування об’єктів для забезпечення життєдіяльності населення при надзвичайних ситуаціях [6].
Одночасно, згідно п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24.05.2001 N 127 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за N 582/5773, не належать до самочинного будівництва:
- при будівництві будинків садибного типу — зведення на земельній ділянці тимчасових будівель (навісів, палаток, кіосків, накриття, літніх душових, теплиць, покритих поліетиленовою плівкою, споруд тощо), які не потребують виконання робіт з улаштуванням фундаментів; перестановка обладнання в межах призначених приміщень; улаштування чи закриття дверних або віконних прорізів; збільшення або зменшення площ за рахунок демонтування чи влаштування перегородок, комор, знесення печей та грубок; перепланування, не пов’язані зі змінами (збільшення чи зменшення) житлової або допоміжної площ;
- у квартирах (багатоповерхових будинках) — перепланування, не пов’язані зі змінами (збільшення чи зменшення) житлової або допоміжної площ, без порушення несучих конструкцій; збільшення житлової чи допоміжної площ за рахунок демонтування перегородок, комор, знесення печей, камінів та грубок, засклення балконів, лоджій, улаштування дверних прорізів у внутрішніх некапітальних стінах; перестановка в межах призначених приміщень, обладнання;
- поточний ремонт будівель та споруд без змін призначення приміщень;
- заміна матеріалу стін будинків садибного типу, будівель без збільшення розміру фундаменту чи поверховості (допустиме відхилення площі 5%) [2]. ІІ. Порядок узаконення самочинного будівництва
Відповідно до ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Вказана норма є винятком із загального правила набуття права власності на новостворене майно особою, яка його створила [1].
Для об’єктів самочинного будівництва законодавством передбачено ряд правових обмежень. Зокрема, згідно п. 2.1 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року N 55 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 р. за N 774/14041, об’єкти нерухомого майна, які підлягають технічній інвентаризації відповідно до Iнструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна [2], а також єдині майнові комплекси, що належать на праві власності і розташовані на одній земельній ділянці, можуть бути поділені на самостійні об’єкти нерухомого майна. Однак, згідно п. 2.3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна, не підлягають поділу об’єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об’єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Також п. 3.1 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна передбачає, що розрахунок часток у спільній власності на об’єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об’єктів нерухомого майна, однак, згідно п. 3.11 зазначеної Інструкції, за наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об’єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудовані об’єкти нерухомого майна до розрахунку не включаються [7].
Окрім цього, як роз’яснюється у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва [8]. Власне на матеріали, обладнання тощо, а не на самочинно збудований об’єкт нерухомості. Згідно ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Стаття 376 ЦК України також містить правило, згідно якого на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене [1]. Зокрема, відповідно до ч. 2 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво [8].
Отож, необхідними умовами узаконення в судовому порядку самочинно побудованих об’єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Це ж саме стверджується і в Постанові Вищого Господарського Суду України від 15.01.2008 року у справі N 30/334 [9].
До позовної заяви про визнання права власності на самочинно збудоване майно мають бути додані наступні документи: довідка Бюро технічної інвентаризації про відсоток готовності об’єкта самочинного будівництва, технічний паспорт будівлі; технічний висновок проектної організації (спеціаліста, експерта) щодо відповідності стану об’єкта самочинного будівництва державним будівельним нормам (стан несучих та огороджувальних конструкцій, фундаментів, стін, перекриття, забезпечення інженерними мережами, погодження з відповідними службами підключення до зовнішніх мереж) із зазначенням відсотка готовності об’єкта та можливості його подальшої експлуатації, у який мають бути включені генплан, архітектурно-планувальні рішення, конструктивні рішення; документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, — нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; висновки державних органів, що здійснюють контроль за дотриманням природоохоронних, санітарно-гігієнічних, протипожежних вимог; висновок Управління архітектури та містобудування виконкому місцевої ради щодо можливості збереження (як противаги знесенню) самочинно збудованого об’єкта.
За наявності можуть також бути додані рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об’єкта містобудування і проект виконання підготовчих робіт.
У Роз’ясненні Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 01.09.2006 року «Щодо будівництва на приватній ділянці сауни за особистим проектом» пояснено, що питання, пов’язані з плануванням, забудовою населених пунктів згідно з наданими законодавством повноваженнями у сфері містобудування, належать до компетенції місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також спеціально уповноважених органів з питань містобудування та архітектури [10], тому відповідачами за позовом про визнання права власності на самочинне будівництво правильно зазначати відповідну місцеву раду та відділ архітектури та містобудування виконкому відповідної ради.
Ціна такого позову визначатиметься інвентаризаційною оцінкою спірного майна
– самочинного будівництва [11]. Така оцінка визначається БТІ в техпаспорті на збудований об’єкт або може бути оформлена БТІ окремою довідкою. Сума необхідного до сплати судового збору складатиме 1% від ціни позову (але не менше 51 грн.) [12], сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи – 30,00 грн. [13]. ІІІ. Цивільно-правова відповідальність за самочинне будівництво: перебудова, знесення самочинно збудованого майна, відшкодування завданих самочинним будівництвом збитків Як передбачається у ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок [1].
Як роз’яснено у Постанові Вищого Господарського Суду України від 20.03.2007 року у справі N 4/54-77 [14], ст. 153 Земельного кодексу (далі: ЗК) України гарантує недоторканість права власності на земельну ділянку. Власник вправі вимагати відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. В той же час, згідно ст. 212 ЗК України, повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюються за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки [15].
Крім того, згідно тієї ж статті 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану [1]. Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі знесення самочинного будівництва обов’язок відшкодувати вартість витрат на його знесення і приведення земельної ділянки до попереднього стану переходить і до спадкоємців, які прийняли спадщину [8]. ІV. Адміністративна та кримінальна відповідальність за самочинне будівництво
За самочинне будівництво передбачена також адміністративна і кримінальна відповідальність. Щодо самочинного будівництва в житловій сфері це передбачається, зокрема, ч. 1 ст. 189 Житлового кодексу України, в якій зазначено, що особи, винні у самовільному переобладнанні та переплануванні жилих будинків і жилих приміщень та використанні їх не за призначенням несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством [16].
Так, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі: КУпАП) передбачено наступні види правопорушень і санкції за їх вчинення у сфері самочинного будівництва:
Стаття 79-1. Недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд
Недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції або прийняття в експлуатацію об'єктів чи споруд, а так само недодержання строків, встановлених для кожного етапу будівництва природоохоронних об'єктів чи споруд, або строків прийняття їх в експлуатацію -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 96. Недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва
Недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування, розміщення, підготовчих робіт до будівництва, будівництва і реконструкції, а так само прийняття в експлуатацію об'єктів чи споруд, зведених з порушенням законодавства, -
ягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Надання недостовірної інформації про умови проектування і будівництва чи необгрунтована відмова у наданні такої інформації -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Проектування об'єктів і споруд з порушенням затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації, виконання будівельних або реставраційних робіт без дозволу чи затвердженого проекту або з відхиленням від нього -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 97 КУпАП. Самовільне будівництво будинків або споруд
Самовільне будівництво будинків або споруд, а так само самовільна зміна архітектурного вигляду будинків або споруд під час експлуатації -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів чи споруд, недодержанням державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, а також самовільним будівництвом будинків або споруд (статті 79-1, 96, 97 КУпАП) розглядає, згідно ст. 244-6 КУпАП, Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи на місцях. Від імені інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Державної архітектурно-будівельної інспекції України та його заступники, начальники інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю та їх заступники.
Стаття 150. Порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями
Порушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під'їздів, придомових територій, порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, безгосподарне їх утримання, а також самовільне переобладнання та перепланування жилих будинків і жилих приміщень, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об'єктів благоустрою -
тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Справи про правопорушення, передбачені ст. 150 КУпАП, розглядають, згідно ч. 2 ст. 218 КУпАП, адміністративні комісії при виконавчих органах відповідних рад [17].
В свою чергу, Кримінальний кодекс України містить статтю 197-1, якою передбачено кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво. Згідно вказаної статті:
1. Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, - карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, - карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.
3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті, - карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
4. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, - карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.
Примітка. Відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян [18].
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України, у справах про злочини, передбачені ст.197-1 КК України, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ [19].
Виявлення та первинний облік самочинно збудованої нерухомості здійснюється, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна [2], бюро технічної інвентаризації. Як зазначається у вище згаданій Інструкції, виявлені в установленому порядку самочинно збудовані будинки або прибудови до будинків, господарські будівлі (прибудови), торговельні, господарські кіоски та павільйони, металеві гаражі, підлягають технічній інвентаризації з уключенням їх у планові та інші матеріали. У разі самочинного будівництва на оригіналах інвентаризаційної справи, технічного паспорта і копіях планових та оцінювальних матеріалів, що їх видають власникам, на вільному від записів місці, з лицьового боку проставляють штампи встановленого зразка. При виявленні такого самочинного будівництва бюро технічної інвентаризації зобов’язане повідомити про це місцеві органи державної виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування за формою, яка міститься у зазначеній Інструкції. Повідомлення заповнюються особами, які проводять інвентаризацію, підписуються відповідальними посадовими особами бюро технічної інвентаризації. Книга обліку виявлених випадків самочинного будівництва та відхилень від затверджених проектів ведеться щодо кожного населеного пункту, що обслуговується. Після одержання бюро технічної інвентаризації рішення місцевого органу державної виконавчої влади щодо самочинного будівництва в примітки раніше проставлених штампів уноситься запис номера та дати цього рішення. Указані записи в технічних паспортах скріплюються підписом керівника та печаткою бюро. Однак наявність самочинного будівництва не є перешкодою для видачі виготовлених матеріалів інфентаризації замовникові.
Використані джерела:
1. Цивільний кодекс України від вiд 16.01.2003 року. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15&p=1228325041252614 .
2. Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затверджена Наказом Держбуду України 24.05.2001 N 127 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за N 582/5773. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0582-01&p=1228325041252614 .
3. Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства N 42 від 08.02.2006 року. // http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1097.182.0 .
4. Постанова Вищого Господарського Суду України від 14.03.2007 року у справі N 11/510-05. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v510_600-07 .
5. Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 року № 1699-III. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1699-14&p=1228145331495251.
6. Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затверджене Наказом Держбуду України від 05.12.2000 N 273 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2000 р. за N 945/5166. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0945-00 .
7. Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об’єктів нерухомого майна, затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року N 55 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 р. за N 774/14041. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0774-07 .
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0007700-08 .
9. Постанова Вищого Господарського Суду України від 15.01.2008 року у справі N 30/334. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v_334600-08 . 10. Роз’яснення Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 01.09.2006 року «Щодо будівництва на приватній ділянці сауни за особистим проектом». // Законодавство України. http://www.uapravo.net/data/base05/ukr05730.htm . 11. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1618-15&p=1228325041252614 . 12. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 року № 7-93. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=7-93&p=1228145331495251. 13. Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1258-2005-%D0%BF . 14. Постанова Вищого Господарського Суду України від 20.03.2007 року у справі N 4/54-77. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v4a54600-07 . 15. Земельний кодекс України від 25.10.2001 року. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2768-14&p=1228325041252614 . 16. Житловий кодекс України від 30.06.1983 року. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=5464-10&p=1228325041252614 . 17. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80731-10&p=1228325041252614 . 18. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14&p=1228325041252614 . 19. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 року. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-05&p=1228325041252614 .
|
