Основні вимоги
Трудові відносини між приватним підприємцем і найманим робітником носять своєрідний характер. Приватні підприємці не видають накази, розпорядження про прийняття на роботу, переведення та звільнення працівників, надання відпусток, не ведуть кадрової документації (особовий листок з обліку кадрів, осоову справу, книгу обліку трудових книжок) та інші документи, необхідність ведення яких установлена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 "Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях" (далі - Інструкція № 58).
Основою трудових відносин між найманим робітником і приватним підприємцем відповідно до ст. 21 КЗпП є трудовий договір, що укладається обов’язково в письмовій формі. Форма трудового договору затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. № 260 "Про затвердження форми трудового договору між працівником і фізичною особою та порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою" (далі - Наказ № 260).
Основним документом, що підтверджує трудову діяльність працівника, є трудова книжка, що ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємствах всіх форм власності або у фізичної особи більше п’яти днів (ст. 48 КЗпП).
В Інструкції № 58 у п. 2.20-1 зазначено, що трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору, зберігаються безпосередньо в працівника. Приватні підприємці здійснюють записи в трудових книжках працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених із працівниками трудових договорів, які повинні бути зареєстровані у встановленому порядку в державній службі зайнятості за місцем реєстрації приватного підприємця в присутності як самого приватного підприємця, так і найманої особи.

Розірвання трудового договору
Розірвання трудового договору відповідно до Наказу № 260 повинне здійснюватися в державній службі зайнятості за місцем реєстрації приватного підприємця з обов’язковою присутністю як роботодавця, так і найманого робітника.
Внесені приватним підприємцем до трудових книжок записи про звільнення підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, що зареєструвала трудовий договір, і засвідчується його печаткою.
Необхідно пам’ятати, що якщо затримка видачі трудової книжки відбудеться з вини власника, працівникові виплачується середній заробіток за весь час змушеного прогулу. Днем звільнення в цьому випадку вважається день видачі трудової книжки.
Відповідно до ст. 116 КЗпП виплата всіх сум, що належать працівнику, в тому числі і від підприємця, здійснюється в день звільнення працівника.
Порушення законодавства про працю відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-Х (далі - КУпАП) спричиняє накладання штрафу на посадових осіб і громадян - суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі від 15 до 50 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.

Компенсація за невикористану відпустку
Відповідно до ст. 74 КЗпП і ст. 2 Закону України від 15.11.96 р. № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон про відпустки) право на щорічну оплачувану відпустку гарантується всім працівникам, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. У п. 6 форми трудового договору, затвердженої Наказом № 260, передбачене встановлення тривалості щорічного оплачуваної відпустки та час її надання (початок і закінчення). Тут же вказується, що тривалість щорічного оплачуваної відпустки не може бути менше 24 календарних днів.
Досить часто виникає ситуація, коли в працівника, що вирішив звільнитися, залишаються невикористані дні відпустки. Ст. 3 Закону про відпустки в цьому випадку говорить, що за бажанням працівника йому може бути надана невикористана відпустка, по закінченні якої працівник припиняє трудові відносини з підприємством (останній день відпустки буде днем звільнення), або, якщо перед звільненням працівник не бажає одержувати відпустку, йому відповідно до частини першої ст. 24 Закону про відпустки повинна бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, передбаченої п. 1 ст. 4 Закону про відпустки. Компенсація передбачена тільки в грошовому вираженні. Обмеження з кількості днів невикористаної відпустки, які компенсуються працівнику, чинним законодавством не передбачені. Кількість днів, що підлягають компенсації, визначається ст. 6 Закону про відпустки, відповідно до якої за відпрацьований робочий рік працівникам надається щорічна відпустка тривалістю не менше 24 календарних днів. Тобто за кожний відпрацьований місяць надається два дні відпустки.
Наймані робітники приватного підприємця теж мають право на компенсацію за невикористану відпустку. Відпускні, як і компенсація за невикористану відпустку, є додатковою заробітною платою в складі фонду оплати праці (пп. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. № 5). А це означає, що приватний підприємець повинен на такі виплати і нараховувати, і утримувати внески на державне пенсійне та соціальне страхування.

Перерахунок податку з доходів фізичних осіб
Відповідно до Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон № 889) платник податків має право на податкову соціальну пільгу, що застосовується до доходу у вигляді заробітної плати, якщо остання відповідає пп. 6.5.1 Закону № 889.
Працівник (якщо він користувався пільгою) в місяці звільнення губить право на застосування соціальної пільги на старому місці роботи. Відповідно до п. 4 Порядку надання документів та їхнього складу при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою КМУ від 26.12.2003 р. № 2035, пільга починає застосовуватися роботодавцем з податкового місяця, в якому платник податків подав заяву про її застосування, і не застосовується в податковому місяці, в якому платник податків подав заяву про відмову від застосування, або припинив такі відносини з роботодавцем. Роботодавцю, з яким такий платник припиняє трудові відносини, по-перше, відповідно до вимог пп. 6.5.2 Закону № 889 необхідно зробити перерахунок суми доходів, виплачених як заробітну плату, якщо застосовувалася соціальна пільга. По-друге, за результатами такого перерахунку необхідно або доутримати податок, що можна зробити шляхом збільшення суми податку з доходів, або повернути працівнику зайво сплачену суму, що відповідно до останнього абзацу пп. 6.5.5 можна зарахувати до рахунку податкових зобов’язань, нарахованих за останній податковий період. У формі № 1ДФ у графах "4а" та "4" вказується податок з перерахунком.
Все це стосується і приватного підприємця.

Приватний підприємець - платник єдиного податку
Приватний підприємець - платник єдиного податку, що здійснює підприємницьку діяльність із використанням найманих робітників, повинен у податковому органі за місцем своєї реєстрації на кожного працівника одержати Довідку про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку (далі - Довідка) відповідно до п. 5 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.1999 р. № 599. У випадку звільнення працівника підприємець повинен повернути Довідку, інакше недоїмка по єдиному податку в розмірі 50% від ставки буде нараховуватися доти, поки підприємець не повідомить про таке звільнення. У випадку втрати Довідки доплата за найманого робітника може бути припинена тільки починаючи з наступного кварталу.
Крім цього варто пам’ятати, що Книги обліку доходів і витрат реєструється в податковому органі на кожного найманого робітника, що займається реалізацією товару. При звільненні одного та прийнятті на роботу іншого працівника додаткових книг заводити не слід. У цьому випадку підприємець самостійно вносить до Книги, заведеної на звільненого працівника, аналогічні відомості про нового працівника.